Про суглоби

Суглоби, які з’єднують кістки нашого організму, складаються з декількох компонентів. Кожен з них виконує свою функцію.

Суглобові поверхні кісток. Вони відповідають одна одній за формою і вкриті гіаліновим хрящем. Живлення хрящової тканини здійснюється переважно не за рахунок судин з боку кістки, а за рахунок суглобної (синовіальної) рідини.

Хрящова тканина суглобів складається з:

• 10% клітин-хондроцитів. Молоді клітини (хондробласти) утворюють білки для волокон, глікозаміноглікани, глікопротеїни;
• 20-25% колагенових волокон;
• 5-10% глікозаміногліканів (протеогліканів), які зв’язують воду, волокна, клітини;
• 65-85% рідини (інтерстиціальна вода), що сприяє надходженню поживних речовин до клітин, не дозволяє хрящу стискатись під час навантажень [1,4].

Хрящова тканина суглоба має низку особливостей, які проявляються з віком:

• кількість протеогліканів зменшується;
• швидкість розмноження клітин-хондроцитів зменшується, відповідно, оновлення тканини уповільнюється;
• на місці загибелі клітин і зруйнованих волокон можуть накопичуватися солі кальцію, які роблять хрящ ламким;
• в ушкоджені ділянки хрящової тканини можуть проростати кров’яні судини, навколо яких потім утвориться кісткова тканина — остеофіти [1].

Синовіальна рідина — досить складне за своєю хімічною природою середовище, яке виконує роль амортизатора і змащує елементи всередині суглоба. Вона містить велику кількість гіалуронової кислоти (яка відома своєю здатністю утримувати вологу). Завдяки гіалуроновій кислоті синовіальна рідина трохи схожа на желатиноподібну масу, а не на воду. 
Нестача гіалуронової кислоти, навпаки, робить синовіальну рідину більш рідкою, допускаючи безпосереднє стикання суглобових поверхонь.
Порожнина суглоба — герметично закрита і стерильна — у ній знаходиться синовіальна рідина. Запальні процеси й інфікування суглобів частіше відбувається з потоком крові.

Суглобова капсула. Вона герметично оточує поверхні суглоба і складається з декількох шарів. Той, який звернений у порожнину суглоба (його ще називають синовіальним), виробляє синовіальну рідину.

Диски. Ці утворення більше відомі завдяки хребту. Вони складаються з трьох шарів: хрящової гіалінової тканини; щільної волокнистої фіброзної тканини, що огортає драглистоподібне ядро.
Диски хребта буквально щодня рятують нас від інвалідизації. Вони роблять хребет більш стійким до вертикальних навантажень і амортизують удари під час бігу, стрибків, ходьби тощо. Але у разі неправильних рухів (незручних з точки зору анатомії), ці хрящові з’єднання можуть ушкоджуватись. Наприклад, під час підняття важких предметів з неправильною технікою «станова тяга» — підйом штанги/ваги з підлоги.

Однак диски є не тільки у хребті. Вони наявні й у скронево-нижньощелепних суглобах, дозволяють розширити амплітуду рухів: не лише відкушувати їжу, а й пережовувати її. Крім цього, диски дають можливість багаторазово збільшувати навантаження на суглобове зчленування.

Диски, розташовані між тілами хребців або поверхнями кісток, дуже часто травмуються, стискаються, змінюють свою форму, будову тощо. Як і решта хрящової тканини нашого організму, диски піддаються процесам руйнування у випадку, якщо навантаження або негативні впливи виявляються непомірними й швидкість руйнування хрящової тканини перевищує можливості відновлення.

Такі зміни дисків хребта часто називають остеохондрозом. І вони пов’язані з подальшим розвитком болю у спині [2].

Процеси ушкодження дисків скронево-нижньощелепних суглобів можна визначити за клацанням або хрускотом.

Меніски. Вони розташовані по краях суглобових поверхонь колінного суглоба (внутрішній і зовнішній). Вони забезпечують ще більше збереження суглоба. З ушкодженнями меніска пов’язані найпоширеніші спортивні травми. Такі додаткові елементи зв’язують і фіксують один з одним та з кістками зв’язки суглоба. Зв’язки одночасно є своєрідними «обмежувачами» кута руху, а з іншого боку, фіксують суглоб.
Ознайомлення з цими азами анатомії дуже корисне, оскільки дає розуміння того, наскільки складна біологічна система опорно-рухового апарату, що забезпечує свободу наших рухів. І хоча організм людини має запас міцності й резерви для відновлення, які дозволяють пережити неприродні та неправильні навантаження, необхідно пам’ятати, два основні правила:

• зарядка і щоденне тренування — обов’язкові для суглобів;
• плавні рухи — для хрящової тканини корисні, а різкі — руйнують її, призводячи до ушкоджень, тріщин, розривів, запалень довколишніх тканин [3].